Особое преступление

Благими намірами…
Жанр детективу – це дуже своєрідна царина. Іноді, це може бути банальний екшн, де дективними є факт наявності, банального свідка, або ребусу «для школяра другого класу», або дійсно заплутана історія, яка вразить розв’язкою. Є і жанр такого собі філософського напряму, де відповідь начебто є очевидною, і погляд на злочин розглядається через призму характерів героїв. До останнього прошарку, думаю, можна віднести і фільм «Особливий злочин» (Ловушка – в російському прокаті, A Kind of Murder – в оригіналі) режисера Енді Годдарда за мотивами оповідання Патриції Хайсміт The Blunderer, що було видано у 1954.
Сюжет фільму з першого погляду досить простий, проте автори змогли його розіграти у вельми цікаву драму. Подружжя Уолтера і Клари Стейхауз – виглядає такою собі пастораллю – він архітектор, а вона – володарка великого, затишного і заможного будинку. Проте за цією ширмою розігрується драма ревнощів дружини, в той час як чоловік знаходить порятунок у захопленні письменництвом. І ось Уолтер, що збирає сюжети для оповідань – натрапляє на невеличку статтю про вбивство на автобусній зупинці жінки. Він приходить до оселі підозрюваного – чоловіка жертви – букініста Кімела, що дає змогу детективу, який веде справу – зробити свій хід, розігравши жорстоку партію…
Власне, стилістика фільму – це класичне втілення драми 50-х, де автори неквапливо розгортають сюжет – від трагічного початку до трагічного фіналу, майже як у фільмі Джоела та Ітана Коенів «Людина якої не було», яка навіть тяжіє часовим відрізком подій і декораціями. Щодо останніх – вони вповні передають дух епохи, неквапливість розвитку подій, такий собі незримий поєдинок між героями – і одночасно – з трагічними обставинами. Кожен з героїв робить ставки в цій грі, придушуючи пристрасть на обличчі, - для когось помилка може стати шляхом на електричний стілець, а для когось – лише оповідання може стати грою з найвищою ставкою…
Гра акторів –власне, вона настільки рівна, добре припасована, що її можна назвати ідеальною. Так само ідеально вона припасована і до сюжету, який часто здається в’язким, як брехня, що пов’язує героїв і одночасно є їх козирями у грі…Взагалі, це гра чотирьох - акторів, що грають подружжя – Патріка Вілсона, Джесікі Бейл, детектива Лоуренса Корбі у виконанні Вінсента Картайзера, та підозрюваного Кімела, що його виконав Едді Маршан. Всі вони утворили зіграний ансамбль, так само рівно зіграли і персонажі «другого плану».
Як висновок – фільм однозначно для тих випадків, коли ви точно внутрішньо не поспішаєте. Він дає змогу зануритись у епоху 50-х, і одночасно – відчути важкий внутрішній поєдинок героїв, що плетуть один для іншого коварні сіті обману…
Недзельницький Андрій