Аполлон-13

Оскар - 1996, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Х’юстон, у нас проблема…”

Не те щоб для екранізації такої цікавої події потрібна була б ще якась причина, окрім самої події. Третя пілотована місія із висадки на Місяць, перша і остання серйозна аварія, у якій, тим не менш, ніхто не постраждав. Немов би саме життя заточило цю історію під красивий голівудський хеппі-енд.

Для забобонних любителів нумерології тут є ціла череда “знаків” і “збігів”, які у комплексі створили ситуацію, коли троє конкретних людей (вони, і ніхто інший) наразилися на небезпеку майже неминучої смерті, а четвертий лишився на Землі, неначе спеціально для того, щоб їх усіх потім врятувати.

Ідеї, які несе фільм, доволі звичні і прописні, адже знімали його не заради донесення якихось надзвичайних істин, а задля реконструкції і популяризації подій, що мали місце. Та все ж про них пару слів. Перше - це демонстрація красивої і злагодженої командної роботи. У певний момент фокус уваги зміщується із самих астронавтів на членів Центру управління польотами, які мають можливість генерувати ідеї і багаторазово тестувати різноманітні сценарії розвитку подій, відкидаючи нежиттєздатні, і тому саме вони займаються порятунком астронавтів, у той час як останнім лишається тільки чекати. Усі учасники цього процесу порятунку видаються рівноцінними, кожен здійснює свій внесок. І фінально у авторів вийшла така собі “казочка про Ріпку”, де без маленької мишки нічого б не вийшло.

Друге - виявилося, що якщо є багато фільмів про те, як у людей збуваються мрії, то це якраз розповідь про те, як у декого мрії не збуваються. Джейк Лоуелл, який двічі облетів Місяць, так жодного разу на нього і не висадився, хоча, очевидно, що дуже хотів. Такий собі король без корони. Загалом, він мав би летіти на Апполоні-14, тринадцятий планували під Алана Шепарда. Але через деякі проблеми зі здоров’ям у останнього Лоуеллу запропонували помінятися із Шепардом місіями і він погодився, не підозрюючи, що це рішення навпаки, позбавить його можливості таки висадитись на Місяць хоч раз. Може, цифра 13, може банальний збіг, може не судилося. Не для Лоуелла місячна квітка зацвіла, не для нього…

І, показавши нам глибину драми людини, у якої відібрали її мрію, фільм все ж не забуде вирулити на світлу тональність, показавши, що навіть така мрія не варта того, щоб заради неї себе поховати.

Із плюсів також: Майже документальна точність реконструкції подій, поєднана із зрозумілою глядачеві подачею інформації. Не складно, але і не спрощено. Можна зрозуміти, що насправді сталося, але є час і проникнутися драмою.

Ідеї подані красиво і, як на мене, без зайвого патріотичного пафосу (ну, не без обов’язкових оплесків у кінці, але ж було за що!) Персонажі, хоч і вирізняються певною схематичністю, але розкриті достатньо для того, щоб співчувати їм у даній ситуації. Автори навіть накидали деякі конфлікти, щоб не ідеалізувати їх вже аж зовсім.

Із мінусів: Можливо, дещо псується враження, коли фінал заздалегідь відомий, але тут уже нічого не поробиш.

Резюмую: тим, хто нічого не знає про програму “Аполлон” - обов’язково дивитись, бо точно захочеться потім ще почитати.